Зачекайте-но! Хвилин десять тому Великий канал лишався у нас позаду, а тепер він знову перед нами?!
Людина починає шукати, дн сонце. Радість на обличчі — не помилився. Все правильно.
– Насправді ми йдемо вже трішки довше. І…
– Так це інший канал?
– Той самий! Не треба шукати сонце. Ви не заблукали. Просто головний канал — не штучний, а природний. Це — колишня ріка. Тож і форму він має “річкову”, з двома крутими вигинами. От саме верхній його вигин і окреслює територію, де зручно влаштувалися аж два старовинних квартали (“сестьєри”) . Сан Поло й Санта Кроче. Тут ми й гуляємо.
Про ці місця нічого не знають численні групи туристів, що їх турагенства привозять одразу на Сан Марко великими катерами. Пофотографувавшися на фоні Собору та Палацу Дожів та поблукавши між площею, мостом Ріальто й набережною Ск’явоні, вони від’їжджають цілком певні того, що у Венеції більш нема на що дивитися. І навіть ті, хто приїздить до Венеції через вокзал, поспішають пройти повз ці місця туристичними пішохідними магістралями — якнайшвидше до мосту ріальто й на Сан Марко. Питання — чому? Може, бояться заблукати? Чи дійсно вважають, що ці місця не варті уваги. А, між іншим, коли туристи висловлюють побажання побачити щось, окрім центру, я насамперед думаю про Сан Поло й Санта Кроче.




