Каннареджо

У 12 столітті Венецію було поділено на 6 “сестьєрів”(районів). Один з них — Каннареджо. Північно-західна частина міста. За однією з версій, названий так через зарості очерету — основного будматеріалу для стріх та дахів на той час.

Якщо не дозволити туристичному потоку віднести себе від залізничного вокзалу до Ріальто, а натомість повернути до північних набережних — ви опинитеся в одному з тих самих “віддалених” кварталів, що їх люди шукають, втомлені туристичним виром центру.

Тут тихо й мало людей. Зовнішній вигляд цих місць визначається доволі широкими паралельними каналами, що перетинають сестьєр із заходу на схід і поєднуться між собою водяними стежками. Питаєте, чому перейматися їх напрямком? Справа ось у чому: оскліьки йдуть вони саме так то єдина набережна кожного х них, теж доволі широка, як і канал, завжди добре освітлена сонцем. Літом там може бути пекло, а в холодну пору року це чудове місце для прогулянок.
Уявіть — довкола тихо та спокійно, попереду хтось ішов, але вже повернув у калле, і ви лишилися на набережній самі у межах найближчих мостів, чиї сходи горбляться подалі. Раптовий вітер погнав камінням нікому сьогодні не потрібний чохол від парасольки. Дійсно, день сонячний. Ваші кроки не відлунюють голосно, як зазвичай у тутешніх вузеньких вуличках. Старі стіни зі вставками білуватого обвітреного каменю творять довкола дуже світлу атмосферу і разом з нею постійне відчуття тихого свята — неначе стріли несподівано старого друга.

Замовити екскурсію

Додаткова інформація

Тривалість екскурсії: 2-3 години в залежності від побажань екскурсантів. 3 години – мається на увазі з ознайомленням з художніми творами в церквах.

Місце зустрічі: щоб більше встигнути подивитися, бажано (але не обов’язково) зустрітися в будь-якому місці цього кварталу (між венеційським залізничним вокзалом і собором Святих Іоанна і Павла – поруч з лікарнею) або недалеко від нього.

Час проведення екскурсії: переважно світловий день. Якщо є бажання заглянути в церкви (5-15 хв в кожній), то треба враховувати час їх роботи.

Вартість екскурсії: від 120€ (2 години) до 150€ (3 години).

Квиток у дві з чотирьох церков, передбачених для можливого відвідування, – 3€. В одну – 1€. В одну – вхід безкоштовний.

Зйомка всередині дозволена не скрізь.

З цього приводу гід може відповісти на питання по конкретних церквах.

Одяг:

як завжди – зручне взуття;
одяг – такий, щоб легко можна було “утеплитися” або навпаки;
головні убори й окуляри від сонця (бажані в жарку пору року);
в церквах повинні бути закриті плечі і ноги до коліна. Достатньо накритися легким шаликом.

Про що екскурсія допоможе дізнатися і що побачити?

зможете сфотографуватися на останньому мосту без перил, що залишився у Венеції;
для любителів – можливість належно оцінити невеличку мальовничу перлину Дж. Б. Тьєполо в сімейній каплиці церкви, де у XVI столітті відбувалися похорони знаменитої Катаріни Корнаро, яка свого часу відіграла величезну роль в історії країни; а також дізнаєтеся легенду про виникнення самої церкви;
побачите “чарівну” незакінчену статую Богоматері XIV століття і дізнаєтеся пов’язану із нею легенду;
дізнаєтесь як виглядає будинок Тінторетто – дуже відомого венеційського художника XVI століття; відвідаєте діючу гравюрну майстерню в його будинку; дізнаєтеся легенду Походження статуетки Геракла на фасаді;
відвідаємо кам’яних маврів, “зачарованих у покаранні” і навічно вмурованих в стіни, нагадуючи про свою легенду перехожим. І навіть побачимо “їхній” будинок –знаменитий “будинок з Верблюдом”.
побуваємо на території колишнього єврейського гетто – першого у світі;
знайдете на стінах будівель справжні масонські символи діючої у Венеції масонської ложи;
відвідаємо “сімейну церкву” Тінторетто поблизу від його будинку, де так багато його картин, де він охрестив своїх дітей і де художник похований в одній з каплиць;
далеко від “туристського гамору”, під стінами монастиря, стоячи біля 600-річної криниці на первозданній цегляній бруківці-ровесниці, послухаєте легенду про місцевого Ченця;
помилуємося вражаючим фасадом та інтер’єром церкви Єзуїтів, а також отримаєте можливість оцінити один з безсумнівних шедеврів Тиціана;
побачите, де в затишному місці збирався гурток інтелектуалів, де бував Джорджоне і де Казанова заробив своє перше вигнання;
провідаємо місце, де ще на початку ХХ століття виготовлялися човни для потреб міста;
дізнаєтеся про складні одвічні відносини з Римом на тому самому місці, де на початку XVII століття наймані вбивці напали на одного з головних захисників Венеції проти Ватикану;
відвідаємо не просто вузьку, а саме найвужчу вулицю Венеції;
відшукаємо “ренесансну перлину” Венеції – чарівну церковку, що зберігає чудотворну ікону ХV століття;
дізнаєтеся, чому багато хто відмовляється торкатися “гаків, що приносять щастя” на стіні, коли дізнаються їхню історію;
побачимо чудові картини Дж. Б. Тьєполо на стінах однієї з церков XIV століття, а також дізнаємося легенду її виникнення;
в одній з церков відвідаємо ту саму каплицю, що слугувала секретною поштовою скринькою Казанові під час його роману із загадковою “M.M”.

Світло виграє на пришвартованих уздовж берега баракасах, шлюпах та катерах найрізноманітніших калібрів, кольорів і призначення. Поребриків нема. У Венеції їх взагалі рідко можна бачити. Сусіднім каналом хтось проплив — і хвиля прийшла сюди. Човни ліниво похитуються поруч з вашими ногами, мов живі. Увесь цей тихий декоративний безлад купається у сонці, нагадуючи морські пейзажі імпресіоністів.

Щось велике сплеснуло у воді. До моста ще метрів сорок. Ні, треба подивитися — ви робите крок на носову палубу замурзаного човна будівельників. Пізно — лише хвилі розходяться, котяться до монастирських стін на другому березі. Довкола вашого хиткого відображення розмазані вітром хмарки зимового неба.

Увечері, до речі, отут на набережній одного з каналів оживають численні ресторанчики та винарні-бакаро. Столики на березі — й аж до півночі тут шумно та весело.

Саме тут знаходиться найперше іудейське гетто початку 16 століття. Велика (за місцевими вимірами) площа, оточена старовинними різноповерховими будинками простої архітектури. Це, можна сказати, основна частина гетто. У деяких місцях на даху можна побачити невеличкий купол і під ним по периметру віконця. Так звані “ліхтарі”, що дозволяють денному світлу проникати в майже непомітні зовні приміщення синагог на верхніх поверхах. Їх у гетто аж п’ять! Декілька дерев та лав. Вхід до місцевого невеликого музею. З площі три виходи — усі через міст. Два з них ведуть до невеликих кварталів — результат розширення гетто до початку 17 століття. Багато будинків, деякі з них по-справжньому багатоповерхові — результат житлової кризи в гетто тих часів. Перші поверхи зайнято магазинчиками, кав’ярнями, іудейськими культурними та релігійними центрами. Кошерні ресторани… Коли б не колоритні євреї-ортодокси, що час від часу трапляються на вулиці та деякі описані вище деталі — звийчайний перехожий пройде й нічого не помітить. Це зараз тут спокій та тиша. А раніше гетто було більш ніж перенаселене — попри деякі обмеження свободи. Були причини, чому іудеї не поспішали виїздити звідси, а натомість поривалися сюди.

Неподалік заховала свій вхід у дворику церквичка святого Йова. А бочок лишила на набережній. Мов діти — обличчя долонями закрила — “я сховалася”. По сусідству — церковний садок. Всередині церква по-ренессансному світла й строга. Не лишивши майже нічого від свого готичного минулого, але й не захоплюючись занадто бароковими “вибриками” нового часу. У церкві є дуже цікаві мистецькі твори. В одній з капел склепіння, на хвилиночку, Делла Роббіа, хто знайомий з цією плеядою майстрів, що лишили у себе вдома в Тоскані чимало вівтарів з глазурової теракоти найвищого мистецького рівня. В глибині церкви ще пара творів раннього ренесансу. Для поцінувача вже цього достатньо, щоб зарахувати церкву до розряду “достойних відвідання”. Тим сумніше усвідомлювати, що саме тут пробула майже п’ять століть знаменита вівтарна робота Карпаччо, що нині знаходиться…ні — не в таємних колекціях Ґерінґа чи в Луврі — збірнику “легально вивезеного” добра — а тут же — у Венеції, в картинній галереї “Академія”, в другій залі праворуч. Венеційці — не ображайтеся тепер, що у центрі міста натовп, а на околицях нікого. “Розкуркульте” Академію — там є що повернути венеційським церквам, щоб людям хотілося їх відвідати. Це із царини фантастики, звичайно…

А Сан Альвізе? Лягла достойна дама спати. У сні їй з’являється святий і каже — збудуй церкву. Результат — церква стоїть, поруч монастир жіночий. Згадана дама — абатиса. Прилягла людина поспати… Церкву майже не перебудовували — так і лишилася простенько-готична. Мальована стеля 18 століття нагадує…літній кінотеатр радянських часів. Але ж на стінах! Три чудові роботи Тьєполо-батька: Бичування, Коронування терновим вінцем та Несіння Хреста, де композиція нагадує тінтореттівську на ту саму тему. Один із числених прикладів того, як можна в 16 і у 18 століттях малювати на однакову тему шедеври, навіть “позичаючи” композицію.

А “Тайна вечеря” — серйозна робота місцевого майстра Да Сантакроче. Для корифея-мистецтвознавця то може бути сюрприз — Ваші знання про венеційський ренесанс мають лакуни!

Але найбільш колоритна точка там, де знаходяться Дім з Верблюдом, церква Мадонна дель Орто, кам’яний Ріоба з братами у стінах та дім Тінторетто. Вони всі поруч і, неважаючи на це, тут можна легко затриматися на годину. Тому що самих лише легенд із ними пов’язано щонайменше чотири. Проходимо, наприклад, монастирською набережною Мізерікордія, минаємо занедбаний “скверо” — майстерню по виготовленню міських човнів з кількомв здоровенними котами-майкунами, що живуть у власних хатках і підтримують дисципліну серед місцевих “гризунів” і виходимо на набережну, де в одному з будинків мешкав Тінторетто з сім’єю. Тут-таки знаходилася його знаменита майстерня зі спеціальною кімнатою, де, підвішуючи воскові людські фігури, художник експериментував з освітленням майбутніх картин. На першому поверхі часто буває досить жваво. Там наразі приватна школа графіки, акварелі, гравюри. З чарівно креативним хаосом усередині й богемною атмосферою.

Пройшовши повз кам’яних маврів зі знаменитим Ріобою прямо на розі будинку, ми наближаємося до церкви. Її дзвіниця злітає в повітря поміж будинками. Ми все ближче до містка й вона поступово відкривається у всій красі. Остання готична церква Венеції! Втілення довгобуду 15 століття. Ніяк не вдавалося небагатому братству святого Христофора довести її до розуму. В 19 столітті вона збагатилася ще додатковими готичними статуями з іншої церкви. Як бачите, шлях був довгим і вузлуватим, але результат виправдав зусилля. В ній не відчувається пориву тих готичних архітекторів, які вважали, мабуть, що, чим закрученіший візерунок, чим рельєфніші деталі та вищі готичні піннаклі — тим краще. Зате в ній ідеальна узгодженість загальних пропорцій. Всі прикраси доречні і не переобтяжують фасад, мов пара перлин на вечірньому платті, зберігаючи його легкість. Через те будівля легко поривається догори, навіть не маючи щпилів на даху.

Саме вона була “домашньою” церквою художника, де він лишив багато своїх творів. І не тільки він!

Бруківка перед нею — ще цегляна! Такі були у Венеції до 17-18 століть.

Ви зібралися йти далі? А дім з верблюдом? Ось він, по той бік каналу! Ні, я розумію, що він не так впадає в очі, як церква. Такий скромно-сіруватий. Це він пов’язаний з легендою про маврів. Можна окремо з замилуванням розглядати його віконниці й фризи, суміш готики зі Сходом 13 століття. Але верблюд — окрема цікавинка. Кажуть, що барельєф з каменю здавався настільки достовірним, що матері його показували дітям як приклад — що то за тварина така.

Якщо повз “Верблюда” пройти набережною до кінця, перед вами відкриється чудовий краєвид — гавань Мізерікордія, чималий басейн-виїмка в лінії набережних північних окраїн Венеції. Острів Сан Мікеле з монастирською стіною. За ним видніє Мурано. Поруч сходинки на міст, що відводить від цієї неочікуваної панорами у вузьке калле. Хочеться ще постояти на мосту, дивлячися на лагуну. Звідси видно, що палац, яким закінчується набережна, має парк. І в далекому куточку парку, вже над лагуною, господар мав двоповерховий будиночок. Казино Привидів. У ньому Казанова на одній з вечірок висміяв у памфлеті місцеве дворянство, після чого йому довелося втікати з міста надовго. Але називається так оцей будиночок біля паркової стіни зовсім з іншої причини… На цьому мосту завжди вітерець. Гарна річ у спеку. Спершися на бильця моста, можна простояти довго. За пришвартованими яхтами широка голуба смуга зі снуючими по ній катерами. Далі кипариси за старовинною цегляною стіною Сан Мікеле. Ще далі — Сант Еразмо, Віньйоли… Острови північної лагуни, близькі до моря. Якщо не дуже спекотно й волого, на горизонті видно гори. Цей таємничий будиночок, нависаючи над лагуною, теж на фоні гір мовби відірвався від усього іншого парковою зеленню палацу. Одинокий і таємничий, як увесь цей квартал, пронизаний світлом і солоним вітром.